Що значить 1-3 і 2-4?
У західній музиці, особливо в жанрах джаз, фанк і поп, акцент зазвичай робиться на другу і четверту частки в такті 4/4. Таке акцентування – “backbeat” – створює відчуття розслабленого ритму та качання. Плескання на 2 і 4 підтримують це відчуття і вважаються нормою для цих жанрів.
На противагу цьому, в музичних традиціях Східної Європи, особливо в класичній і народній музиці, акцент робиться на першу і третю частки. Це надає ритму більш маршового, прямого характеру. Публіка в цих країнах часто звикла плескати саме на ці частки – і це може викликати непорозуміння на концертах із західною музикою.
Чому так відбувається?
Ці відмінності пов’язані з культурними та історичними особливостями музичного виховання. На Заході величезну роль у формуванні музичного почуття відіграли афроамериканські традиції – джаз, госпел і блюз. Саме в них backbeat став основою ритму. У Східній Європі музичне виховання було тісно пов’язане з класичною школою та фольклором, де акцент на сильну частку був нормою.
Така відмінність може викликати здивування і навіть роздратування. Шведська публіка може сприймати плескання на 1 і 3 як неправильні, тоді як російськомовні глядачі почуваються незатишно, плескаючи на 2 і 4.
Приклад із життя
У програмі Шведського радіо “Fråga musikprofessorn” (“Запитай у музичного професора”) від 30 червня 2018 року було піднято саме цю тему: “Допоможіть – чому я плескаю не в ту частку?”. У перші 14 хвилин випуску професор пояснює, чому шведи плескають на 2 і 4, і чому це може звучати дивно для тих, хто звик до 1 і 3. Також наводиться порівняння з іншими країнами, зокрема з Росією.
Що ми можемо з цього винести?
Розуміння цих ритмічних відмінностей може зробити наше музичне сприйняття багатшим і цікавішим. Музикантам і слухачам з різним культурним тлом важливо бути відкритими і шанобливими до чужих традицій. Усвідомлення того, чому ми плескаємо так, як звикли, – це крок до музичного взаєморозуміння і задоволення.